Єдиний порятунок...

Не можна сказати, що я вийшла заміж по любові. Просто мені було вже тридцять, а родини все не виходило. Що за людина мій чоловік, я знала із самого початку. Знала, що в нього немає жодного друга: з усіма він рано або пізно бився; бувало, що справа доходила й до міліції. Скандали він улаштовував і мені. Правда, наступного дня чоловік плакав, каявся, говорив, що більше цього не повториться, дарував квіти й купував гарне вино й торт. «Щасливий» період тривав приблизно тиждень. І моє серце небагато відтавало. Я сама не знала, на що розраховувала, коли вирішила народити дитини. Напевно, на те, що, коли з'явиться дитина, вона заспокоїться, відчує відповідальність за родину. Але коли я завагітніла, наше життя стало тільки гірше. Чоловік відчув свою безкарність. «Куди ти тепер підеш? - говорив він. - Тепер ти моя власність». Він кричав і скандалив через кожну дурницю, не вважаючись навіть із моїм положенням. Приступи каяття ставали усе рідше.
Мені дуже хотілося піти від нього, так я й пробувала йти з будинку: ночувала в мами, у подруг... Але потім верталася. Чому? Насамперед тому, що боялася. Боялася залишитися одна, боялася клейма «матері-одинака», співчутливих поглядів друзів і знайомих; як не дивно, боялася навіть того, що син буде носити моє прізвище, а не прізвище батька, як всі нормальні діти. Я представляла себе в роддоме: до усім приходять чоловіки, а до мене... Від однієї цієї думки на очі наверталися сльози. І я терпіла.
Коли в нас народився хлопчик, краще не стало. Після того як я повернулася з роддома, чоловік уперше підняв на мене руку. І тоді я вирішила, що терпіти більше не можу. Через тиждень я разом з малям виїхала в інше місто до тітки-пенсіонерки, що давно запрошувало мене жити в неї. Мені стало набагато легше. Я знайшла роботу, тітка допомагала: господарювала, сиділа з дитиною. Виявилося, що жити однієї - це зовсім не страшно. Зараз колишній чоловік дзвонить мені, кається, благає повернутися... Але я більше йому не вірю. І тепер я жалую, що не пішла від нього тоді, під час вагітності...
Світлана М., м. Волгоград

Розлучення, що ще біля століття назад уважалося подією досить неординарним, у наш час став самою пересічною подією. Говорять, що, по статистиці, розпадається приблизно половина всіх шлюбів. У наш час часто можна почути, що раніше родини були прочнее. Але чи були наші прабаби й прадіди счастливее нас? Думаю, що навряд чи. Із класичної літератури ми знаємо, що тоді в родинах існувало всі те ж, що й зараз: і зради (читайте Лева Толстого), і пияцтво (згадаєте романи Достоєвського), і самодурство (дивитеся п'єси Островського, що, як відомо, це слово сам же й придумав). А вуж що діється у творах Некрасова... Просто розвестися в ті далекі часи було набагато сутужніше. Особливо жінці. Їй залишалося тільки одне - терпіння.

Однак ні для кого не секрет, що в деяких випадках життя із чоловіком, що володіє певними пороками, не просто принизлива, але й небезпечна. Наприклад, якщо людина відрізняється девіантним (тобто, що відхиляється від прийнятих у суспільстві норм) поводженням і підвищеною агресивністю. Або якщо ви (не дай Боже!) зв'язали своє життя з «буйним» алкоголіком або наркоманом. Такі люди небезпечні для всіх своєї рідної й близьких, але для вагітної жінки ця небезпека багаторазово множиться. А є ситуації, які становлять підвищену небезпеку саме для вагітної жінки. Допустимо, якщо її чоловік, що захоплюється алкоголем або наркотиками, до того ж шукає сексуальних розваг на стороні й регулярно зустрічається з жінками, м'яко говорячи, сумнівного поводження, ризикуючи заразитися венеричними захворюваннями, які, у свою чергу, можуть заподіяти непоправна шкода ще не народженому маляті.

Що робити в такому випадку? Рятувати заблудшего, але усе ще улюбленого чоловіка й жертвувати собою або, поки не пізно, бігти з родини, що стала пеклом? Звичайно ж, ухвалення рішення в такій ситуації - справа дуже особисте. Помітимо, що такі рішення часто приймаються спонтанно - «по велінню серця». Як відомо, у російській культурі існує традиція позитивної оцінки подібних спонтанних рішень, так само як і жертовності - причому в ролі терплячої жертви, як правило, виступає жінка.

Однак нам здається, що було б непогано, якби жінка, що вирішила пожертвувати всім заради терроризирующего її, але дуже улюбленого чоловіка, порадилася б не тільки із серцем, але й з розумом і спробувала усвідомити, чим саме вона жертвує й чим ризикує. Лікарі, що спостерігають за розвитком вагітності (акушери-гінекологи), зв'язують підвищену нервову напругу (до нього ставляться постійні страхи, тривоги, подавлене настрій) під час вагітності з підвищеним ризиком мимовільного переривання вагітності на будь-якому строку, різноманітними ускладненнями плину вагітності й пологів (розвиток гестозов, передчасні пологи, внутрішньоутробне відставання дитини в розвитку, народження дитини з низькою вагою, порушення родової діяльності).


Якщо, зваживши всі «за» і «проти», ви все-таки вирішили не розводитися й терпіти...

Спробуйте забезпечити собі підтримку близьких людей: домовитеся, що у випадку небезпеки ви зможете на якийсь час піти, наприклад, до батьків; якщо це можливо, запасіться заздалегідь ключами від їхньої квартири.

Забезпечте собі доступ до телефону в той час, коли ви перебуваєте будинку; якщо вдома телефону немає й у вас немає мобільного телефону, домовитеся із сусідами про те, що ви зможете при необхідності подзвонити від них.